Закрити
Історія Форту Буайяр
17 Вересня 2012, 15:47 , Переглядів: 1628
FacebookTwitterLivejournal
Історія Форту Буайяр Фото: mirfactov.com Історія Форту Буайяр

Будівництво форту тривало в загальній складності понад шістдесят років! І лише на меншу частину цього терміну доводились безпосередньо будівельні роботи.

У 1666 році Кольбер, міністр фінансів Франції за часів Людовіка XIV, створив судноверфі для споруди військових кораблів біля містечка Рошфора, що розташоване в гирлі річки Шаранта. Але верфі були вразливі для атак ворожих кораблів - проникнути в гирло Шаранти, минаючи знаряддя берегових фортець прилеглих островів, не складало труднощів.

Воєн в ту пору Франція вела чимало, і залишати цей ласий для ворога шматочок без захисту було божевіллям. До того ж головним супротивником французів була Англія, що володіла в ті часи найпотужнішим флотом.

Таким чином, перед королем і його наближеними виникла проблема збереження судноверфі. Між двома островами, розташованими біля гирла Шаранти - Ексом і Олерон - перебувала піщана мілина, що носить назву «коса Буайяр». Але, як відомо, неможливо побудувати міцний будинок на піску. Що вже говорити про фортецю!

Тим не менш, інженер Клервіль, провідний спеціаліст по зміцненню Руайома, вніс пропозицію про споруду подібної фортеці. Ознайомившись з цією пропозицією, Себастьян Ле Претр де Вобан, військовий інженер і маршал Франції, висловив королю свою думку: «Сір, простіше схопити Місяць зубами, ніж виконати подібну роботу в цьому місці». Проект будівництва не отримав схвалення і був залишений.

У 1763 році, в кінці Семирічної війни (вже під час правління Людовика XVI), англійцям вдалося провести дві висадки на острів Екс, що ще раз наочно показало вразливість об'єктів даного регіону. Питання про будівництво форту було піднято знову, був розроблений проект, але і його відкинули як занадто дорогий.

Знову повернулися до проекту вже в наступному столітті, в 1801 році. У червні цього року змішана комісія військових і цивільних будівельників пропонує свій проект фортеці. 7 лютого 1803 проект затверджений першим консулом держави Бонапартом.

Оскільки піщана основа коси Буайяр не годилася для подібного будівництва, було вирішено зробити насип з каміння. Роботи почалися в 1804 році.

Неможливо навіть уявити собі всю складність цього будівництва. Добуті з місцевих кар'єрів кам'яні блоки звозили у відкрите море і скидали на нетривке піщане ложе коси. Проводити роботи можна було тільки під час відливу і тільки в ті часи року, коли примхлива природа приморській місцевості дозволяла робити це.

На третій рік будівництва стає ясно, що важкі кам'яні блоки під власною вагою все більше і більше заглиблюються в пісок. Сізіфів труд - ось як можна охарактеризувати цю роботу. Але мало того - жорстокі бурі зими 1807 - 1808 рр., які заподіяли немало горя і жителям узбережжя, руйнують майже готові перші два шари насипу.

«Союзником» природи в боротьбі проти форту, який зароджувався, виступають давні недруги Франції - англійці. Їх кораблі постійно знаходяться поблизу, роблячи і без того майже безнадійну затію просто божевільною.

Будівництво обходиться державі дуже дорого. Імператор Наполеон приймає рішення про зменшення спочатку задуманих розмірів форту. У 1809 році роботи поновлюються вже по знову затвердженому проекту.

Але не проходить і року, як будівництво переривають: тому сприяють знищення англійцями ескадри Рошфора і численні фінансові труднощі. На виготовлення насипу було витрачено 3,5 тисячі кубометрів каменю, що обійшлося державній скарбниці в 3,5 мільйона франків.

Нове життя проект знаходить в 1840 році за часів короля Луї Філіппа. Відносини з англійцями, які знову погіршилися, змушують військових чиновників ламати голову над вічною проблемою захисту судноверфі Рошфора.

До того часу кам'яна основа стабілізувалася на своєму піщаному ложі і вже не було такою неміцною, як спочатку. Значно полегшив роботи і технічний прогрес: у розпорядженні будівельників з'явилися бетон, цемент і гідравлічне вапно. Це позбавило від необхідності доставляти важкі камені з островів - відтепер виготовляти блоки можна було прямо на місці. Кампанії 1847 і 1848 років дозволили вишукати необхідні кошти для витрат на будівництво.

Роботи над фундаментом були закінчені в 1848 році, а до кінця 1852 року завершено будівництво цокольного поверху. У ньому були розміщені склади пороху і провізії, цистерни для води, кухні, їдальні, гауптвахта і відхоже місце.

В кінці 1854 року завершено будівництво першого поверху, а в 1857 році закінчуються роботи над верхньою платформою форту і сторожовою вежею.

Повністю будівельні роботи припиняються в 1866 році.

Готовий форт становить 68 метрів в довжину і 31 метр завширшки при висоті 20 метрів. 66 казематів форту можуть розмістити в собі 74 артилерійських знарядь. Гарнізон форту складається з 260 осіб, у розпорядженні яких знаходяться маркітантка, праля і навіть два шевця (і це при тому, що взуття солдатів форту в принципі не повинно швидко зношуватися). У разі облоги гарнізон форту може протриматися протягом двох місяців, використовуючи запаси води і продовольства.

Здавалося б, чого ще бажати? Після грандіозних зусиль форт нарешті побудований і готовий в повній мірі виправдати вкладені в його споруду кошти. Але, ось вона, іронія долі! До моменту завершення будівництва виявляється, що форт вже не потрібен. Справа в тому, що раніше низька далекобійність артилерійських гармат не дозволяла тримати під контролем акваторію між двома островами, що і дозволяло ворожим судам безкарно плавати практично під носом у французьких артилеристів.

Але, технічний прогрес, той самий, що спростив споруду форту, торкнувся і військової техніки. Нова артилерійська зброя володіла потроєною далекобійністю; цього було достатньо для того, щоб позбутися від непрошених гостей за допомогою одних лише батарей островів. Замість спочатку запланованих 74 артилерійських гармат в форт було доставлено всього лише 30.

Але, як виявилося, не все було гладко і в іншому - форт страждає від постійно бушуючих штормів: великі хвилі, б'ючись об стіни, руйнують каземати і зрушують гармати. У 1886 році був побудований спеціальний хвилеріз, для послаблення ударної сили хвиль.

До кінця Другої Імперії на форті як на охоронній фортеці остаточно ставиться хрест. Місце гарнізону форту займають ув'язнені, форт перетворюється у в'язницю. Спочатку тут містилися пруські і австрійські солдати, полонені під час війни 1870 року. Їх змінили політичні в'язні Комуни. Всього в форті містилося близько 300 ув'язнених.

Однак в'язницею форту було призначено пробути недовго - у 1872 році в'язнів переселили в спеціальну колонію на острові Нова Каледонія, а фортецю зайняв Військово-Морський Флот. Таким чином форт Буайяр таки отримав статус військового об'єкту, і був таким аж до 1913 року, коли військові остаточно залишили фортецю.

Спорожнілий форт Буайяр став прекрасною здобиччю для злодіїв. Все, що являло собою хоч якусь цінність, було вивезено.

Артилерійські гармати були продані двом скупникам залізного брухту. Ті, недовго думаючи, від'єднали закріплені гармати динамітом. Вже одне це говорить про те, наскільки малою була потреба тепер у форті...

Втім, владою департаменту була зроблена боязка спроба заробити на форті - в 1931 році фортеця здавалася в найм всім бажаючим, за 300 франків на рік. Охочих орендувати форт було ... всього двоє.

Під час Другої Світової війни форт, як і вся Франція, був окупований німецькими військами. Загарбники використовували фортецю в якості мішені для тренувальних стрільб, в результаті чого практично повністю були знищені пристані і хвилерізи, а внутрішній двір форту опинився в буквальному сенсі похованим під кам'яними уламками.

Масштабні реставраційні роботи, проведені на території повоєнної Франції, абсолютно не торкнулися форту Буайяр - він так і залишився пораненим і лише густі порослі диких трав злегка прикривали шрами, залишені війною. Зарахування форту до історичних пам'ятників, що відбулося в 1950 році, також нічого не змінило.

А в 1961 році було прийнято рішення виставити форт Байяр як лот на аукціон. Мінімальна ціна становила 7,5 тисяч франків. Потенційних покупців було близько п'ятдесяти, проте врешті-решт, по мірі підвищення суми їх залишилося всього двоє - бельгійський дантист з Аворья Ерік Аерт і представник асоціації друзів форту Буайяр (так, існувала і така). На жаль, асоціація не змогла виділити на покупку більше 25 тисяч франків, і Аерт, що запропонував 28 тисяч, став власником форту.

Схоже, що новий господар зовсім не уявляв, навіщо йому потрібен форт, тому він так і не зумів знайти йому належне застосування - всі його божевільні проекти перетворення фортеці в казино, готель або будинок відпочинку так і не були втілені в життя. Аерт, якому в той час йшов вже сьомий десяток років, дуже рідко навідувався в свої володіння, тому форт Буайяр продовжував пустувати.

Тим не менше незабаром про цей форт вперше дізнався весь світ - у 1966 році Робер Енріко поставив у форті Буайяр фінальну сцену своєї кінострічки «Шукачі пригод» з двома зірками французького кінематографа - Аленом Делоном і Ліно Вентурою.

Після досить довгої перерви, вже в 1980 році, форт знову з'являється на екранах - на цей раз в ігровій передачі «Полювання за скарбами», автором якої був відомий діяч французького телебачення Жак Антуан - саме він, який відкрив для себе форт Буайяр під час перегляду «Шукачів пригод» і запропонував використовувати фортецю для зйомок.

Жак Антуан був просто вражений фортецею: «Я примітив цей цікавий форт, але я не мав жодного уявлення про те, де він знаходиться. Однак ми його швидко відшукали, і коли я стояв біля підніжжя цих гранітних стін, під крики чайок, в цій кам'яній будові посеред моря, я усвідомив, що це найпрекрасніше місце, як не можна краще підходить для моєї нової гри».

Але якщо раніше форт Буайяр з'являвся на екранах епізодично, то в новій грі йому відводилася головна роль. Це було вкрай важко реалізувати - адже фортеця була приватною власністю бельгійського дантиста. Втім, Ерік Аерт погодився продати форт за «скромну» суму в 1,5 мільйона франків, а Генеральна рада департаменту Приморська Шаранта ризикнула піти на угоду і купила форт. Після чого Жак Антуан, заплативши символічну суму в 1 франк, став власником форту Буайяр і зайнявся реалізацією свого проекту.

Для полегшення доступу в форт була вибудувана спеціальна причальна платформа. А роботи ж по відновленню фортеці почалися з того, що внутрішній двір форту Буайяр був очищений від п'ятдесятисантиметрового шару пташиного посліду, що скупчився тут за багато десятків років, і від майже 700 кубометрів кам'яних уламків.

І ось, після декількох місяців відновлювально-будівельних робіт, у фортеці був знятий перший випуск телегри «Ключі від Форту Буайяр». Почалася нова ера історії форту, який тепер уже закритий для відвідувань і живе своїм, особливим життям.

Джерело: Fort Boyard в России
Видалити Відміна
Забанити Відміна