Закрити
Місто купців і пророків
21 Листопада 2008, 00:00 , Переглядів: 6833
FacebookTwitterLivejournal
Місто купців і пророків Фото: ru.tixik.com Місто купців і пророків

Халеб — мiсто уславлене, знамените i найбiльше в Сирiї, воно переважає Дамаск багатством, кiлькiстю мешканцiв i розмiрами...

"Турки та араби називають це мiсто Халеб, грецькою ж i слов’янською воно називається Iверiя, бо й митрополит тутешнiй зветься Iверiйським.

Халеб — мiсто уславлене, знамените i найбiльше в Сирiї, воно переважає Дамаск багатством, кiлькiстю мешканцiв i розмiрами...

Тут будинки, турецькi мечетi й високi мiнарети гарно та мiцно збудованi з чотиригранних тесаних каменiв; також i ринок дуже багатий i гарний, бiльший нiж у Дамаску, з багатьма торговими рядами, з накриттями вiд сонця та вiтру, гiдними всякої хвали.

Рiзних християн тут багато: вiрмени, сирiйцi, маронiти й унiати, що мають грецький чин, а догмати папськi. Є тут i православнi, але їх небагато...

Чимало там i римлян, i ченцiв, i купцiв, але тi мають свої окремi потаємнi невеличкi церкви. Правдиво розповiдають, що в мiстi мешкає двi третини християн, а одна третина язичникiв або невiрних. Усiх бо християн, православних i єретикiв, налiчується чотирнадцять тисяч; також безлiч є магометан i гебреїв; мiсцевий люд розмовляє турецькою та арабською мовами".

(Василь Григорович-Барський. "Мандри по святих мiсцях Сходу". Халеб, 15 листопада — 14 грудня 1728 року).

Халеб, чи Алеппо, як його ще називають європейцi, уже давно вбраний за модою ХХI столiття — в неоновi лампи, бiгборди, барвистi вивiски та просторi вiтрини. Вiн давно їздить на автомобiлях i автобусах, п’є пепсi-колу i шариться в Iнтернетi. Але це аж нiяк не псує мiста, не нiвелює його сутi й не робить безбарвним мегаполiсом. Халеб залишається таким самим, яким зустрiчав Григоровича-Барського 280 рокiв тому й Александра Македонського — задовго до нашої ери. Вiн досi не втратив свого колориту i, мабуть, не втратить нiколи, бо навчився успiшно боротися зi всесильним часом. Вiн просто його не помiчає. Час iснує окремо, а Халеб окремо. Десь окремо iснує ще й решта свiту, до якого Халебу, здається, теж особливо немає дiла. Вiн зайнятий цiкавiшою справою — торгує. Купує, продає, перепродує...

Може, саме в цiй формулi життя i криється секрет довговiчностi давнього як свiт мiста, на схилах бiля якого понад п’ять тисяч рокiв тому пас i доїв своїх бiблiйних овець та кiз праотець Авраам. Власне, назва "Халеб" означає — "доїти".

Алеппо сягає своїм iсторичним корiнням у незапам’ятнi часи. Документально пiдтверджено, що чотири з половиною тисячолiття тому, коли iснували Бейрут i Бiблос, Содом i Гоморра, Дамаск i навiть легендарний Iрам — iснував i Халеб. Мiсто виникло, може, навiть у VI тисячолiттi до нашої ери. Його згадують хетськi письмовi пам’ятки в центральнiй Анатолiї на напис Марi на рiчцi Євфрат. У XIV–XIII столiттях до Христа тут правили хети. Згодом мiсто стало вузловим пунктом для караванiв iз Великого Шовкового шляху. Iз IX по VII столiття до нашої ери воно належало ассирiйцям i називалося Халман. Потiм його захопили перси, а в 333 роцi до Рiздва Христового — Александр Македонський. Три столiття у мiстi панували греки з династiї Селевкiдiв. Вони перейменували його на Береа i звели тут славнозвiсну цитадель, рештки якої на пагорбi Телля стоять i до сьогоднi. За римлян Алеппо стало найбiльшим християнським центром Близького Сходу. Тут побудували величезний як на тi часи собор, що нинi є мечеттю Ель-Iалаве. 637 року Халеб захопили араби, i в кiнцi I тисячолiття за їхнього правлiння вiн сягнув небувалого розквiту, прославився своєю наукою, лiтературою та медициною. 1260-го мiсто розграбували монголи, а 1400-го — орди Тимура. Згодом були єгипетськi мамелюки, а з 1516 року — турки-османи.

Нинi Алеппо з понад 3 мiльйонами населення є другим за розмiрами мiстом Сирiї. Його ще називають "пiвнiчною столицею". I не дарма. Окрiм статусу промислового й торгового центру (на бiльшостi сирiйських товарiв є бирка "Вироблено в Халебi"), мiсто несе на собi величезний культурно-iсторичний "тягар". Халеб — "другий Вавилон", що тисячолiттями вбирав у себе безлiч народiв, релiгiй i культiв. Вiн ковтав їх, але не знищував, даючи змогу кожному в мiру своїх здiбностей розвиватися, розквiтати, а найперше — торгувати. Бо торгiвля — це кров, а кров — це життя. Коли порожнiють базари, вмирає мiсто i зникає країна.

На пiвмiста простягнувся найбiльший i найколоритнiший на Сходi сук (ринок) — десятки кiлометрiв уздовж. Уся величезна вулиця, де ведеться торг, накрита аркоподiбним дахом на зразок труби: священнодiйству купiвлi-продажу не має нiщо заважати, навiть сонце i дощ. Подорож суком дуже нагадує якесь сакральне блукання нескiнченим лабiринтом. Торговище подiляється на "вiддiли" — окремi ринки. Золотий сук, мiдний, бавовняний... Традицiйно в центрi базару завжди знаходиться фонтан, а iнодi навiть невеличкий сад iз ясмином i трояндами.

Бiльшiсть ринкiв Алеппо збудованi у XV столiттi, це своєрiднi живi музеї середньовiччя. Поруч iз ними розташованi дуже колоритнi караван-сараї, де зупинялись i зберiгали свiй крам купцi.

Та не подумайте, що, крiм базару, в мiстi немає нiчого цiкавого. Скажiмо, чого варта тутешня найдавнiша пам’ятка — 11-кiлометровий водогiн, збудований ще римлянами. Або мури Халеба, якi сягають 10 метрiв заввишки i 6,5 метра завтовшки, мають сiм ворiт i вiддiляють центральну частину вiд передмiсть.

Iще одна окраса Алеппо — безперечно, його цитадель. Збудували її у XIII столiттi на руїнах давнiшого укрiплення. До речi, саме на тiй горi, де пас худобу Авраам. Головна брама твердинi — яскравий зразок арабської фортифiкацiї. З пiвночi та пiвдня над ровами вивищуються великi вежi, а саме заглиблення сягає 20 метрiв. У фортецi добре збереглися тронний зал, лазнi, мечеть. Цитадель не раз руйнувалася пiд час штурмiв та землетрусiв, але щоразу знову поставала з руїн. Коли вона втратила оборонне значення, тут розмiстили сумнозвiсну "В’язницю кровi". Нинi цитадель реставрують. Вона знову здiймається над мiстом у всiй своїй величi — справжня корона Халеба.

У самому центрi Старого мiста, поруч iз головною твердинею, є ще одне мiсце, де мусить побувати кожен мандрiвник. Мечеть Джамiя Закарiєх — усипальня пророка Захарiї, батька Iоанна Хрестителя. Сам мавзолей є зменшеною копiєю церкви, розмiщеної пiд склепiннями мечетi. За зеленим склом захований кам’яний саркофаг iз мощами пророка, оздоблений вишуканою арабською в’яззю та накритий золотим гаптуванням. Поховання батька дуже схоже на те, що в мечетi Омеядiв у Дамаску, де спочиває голова сина...

Не оминiть i мечетей Аль-Джамi аль-Кабiр (Велика мечеть, 1090 рiк) та Джамi-Кiкан (XIII столiття). У стiну останньої вмуровано кам’яний блок iз хеттськими письменами, завдяки якому вченим пощастило розшифрувати забуту мову.

Райони Джейда i Тайба ховають десятки давнiх будинкiв, караван-сараїв, шкiл, церков, мечетей i лазень-хамамiв. Справдi, не без пiдстав Старе мiсто Алеппо занесене до Списку всесвiтнього спадку ЮНЕСКО.

На окрему увагу заслуговує християнське Алеппо. Адже вiрних у мiстi мешкає найбiльше у Сирiї — 120 тисяч. I хоча це представники аж 11 конфесiй та течiй, живуть вони досить дружно. Як i по всьому Близькому Сходi, християни розселенi в Алеппо компактно — кварталами й вулицями. Православнi, греко-католики, вiрмени, ассирiйцi, монофiзити, маронiти, протестанти, латинники — кожен знаходить одновiрцiв та однодумцiв. У Алеппо сiм великих церков i три монастирi. Звичайно, замало на таку велику паству, тож служби ведуться по черзi представниками рiзних конфесiй.

Iз часiв арабських завоювань християнськi громади виробили унiкальну модель спiвжиття з чiткою системою самоорганiзацiї. Мiж вiрянами панують повага i взаємовиручка. Очолює їх Рада Єпископiв, у яку, крiм представникiв 11 конфесiй та течiй, входить свiтська елiта — голови великих корпорацiй, комерсанти i чиновники.

Громада не бiдує. Певно, головна причина цього — її вiдкритiсть i прогресивнiсть на тлi по-традицiоналiстському налаштованих представникiв iнших релiгiй. Наших одновiрцiв чимало серед торговцiв, лiкарiв, викладачiв, юристiв i банкiвських службовцiв.

Бiльше половини християн у Алеппо становлять вiрмени. Вони масово оселилися тут на початку ХХ столiття, рятуючись вiд турецької рiзанини. Тодi було вбито бiльше мiльйона вiрмен — так турки вирiшили розчистити собi життєвий простiр. Щось подiбне згодом пережила Україна пiд бiльшовицькою окупацiєю. Росiйськi комунiсти виявились добрими учнями турецьких головорiзiв у вирiшеннi нацiональних питань i, як ведеться, перевершили вчителiв...

Християни Алеппо та iнших мiст Сирiї, ризикуючи власним життям, не дали винищити вiрмен i прийняли їх у свої оселi. На знак подяки у 2000 роцi за сприяння президента Вiрменiї Роберта Кочаряна i Католикоса всiх вiрмен Гарегiна II на березi Єреванського озера був встановлений меморiал.

Якщо будете в Алеппо, неодмiнно вiдвiдайте храми та послухайте лiтургiю. Служба Божа арабською мовою — то щось унiкальне. Незабутнi вiдчуття охоплюють душу, коли стоїш в абсолютно чужiй країнi, в зовсiм чужому мiстi, серед чужих, здавалось би, людей i водночас почуваєшся своїм серед своїх! Трохи iнакше починаєш бачити суть Христової Церкви i себе в нiй. Вiдкривається справжнiй сенс слiв про єднiсть "у Христi".

Поблукайте старими християнськими кварталами, їхнiми вузенькими переходами i крученими вуличками. Попийте чаю або кави в якомусь кафе. I зазирнiть до ювелiрної майстернi бiля вiрменської церкви. Там сидить старий доброзичливий майстер родом iз Єревана. Окрiм прикрас, вiн виготовляє зi срiбла ще й дуже цiкавi речi — воти. Так називаються дарунки чудотворним iконам вiд вдячних людей, котрi за їхнього посередництва здобули диво зцiлення. Воти бувають у виглядi маленьких рук, нiг, очей, а найчастiше — сердець. Їх прикрашають коштовним камiнням i прикрiплюють до iкони. Подiбна практика тут дуже поширена, проте майстрiв, якi виготовляють воти, можна злiчити на пальцях. Це надто вiдповiдальна i почесна справа.

Цiкавин у Алеппо вистачить на багато тижнiв. Мабуть, варто побачити у ньому все i навiть бiльше. Але чи принесе це розумiння душi старовинного мiста? Може, має сенс iнше дослiдження — без путiвника, карти й екскурсовода? Сiдаєте у звичайнiй чайнiй серед простих людей, замовляєте кальян i склянку чаю, а опiсля починаєте повiльно рухатися туди, куди несуть вас ноги. Iнодi така екскурсiя варта тисячi стандартних i заздалегiдь розписаних. Отриманi в цей спосiб емоцiї ексклюзивнi, iнформацiя неоцiненна...

Видалити Відміна
Забанити Відміна