Закрити
Віднайдений світ
19 Листопада 2008, 00:00 , Переглядів: 8348
FacebookTwitterLivejournal
Віднайдений світ Фото: stranz.ru Віднайдений світ

Аби пiзнати велетенський "чорний континент" iзсередини, зовсiм не обов’язково на кшталт Лiвiнгстона чи Стенлi особисто знайомитися з мухою цеце або вiдчайдушно вiдгрiбати вiд гуркiтливої прiрви незнайомого водоспаду...

Африканський маузер на ремiнцi планети має курок, натиснувши на який, неодмiнно влучите в "десятку". Тобто отримаєте усю повноту феєричних вражень при максимумi комфорту. I курок цей має конкретну назву — Габон.

Можливо, й справдi першими "цивiлiзованими" гостями Гвiнейської затоки були фiнiкiйцi, якi за дорученням фараона Нехао десь за 600 рокiв до Рiздва Христового обiгнули африканський континент на своїх кораблях iз лiванського кедра. I їм, певно, запам’яталися квiтучi береги iз бiлоснiжними пляжами, доброзичливi чорнi-пречорнi тубiльцi iз бiлозубими усмiшками i незнайомi сузiр’я у смоляному небi.

Так, екватор перетинає Габон рiвнiсiнько навпiл, забезпечуючи цiлорiчнi 28 градусiв за Цельсiєм. Габон подiлений мiж земними пiвкулями, Кришталевими горами й узбережними рiвнинами, повноводими рiчками та непролазними джунглями, тропiчними зливами i чудовими сонячними днями... Недарма всюдисущi європейцi, починаючи з Васко да Гами, так уподобали Габон. Їх вабили пралiси з майже стометровими деревами найцiннiших порiд i купа корисних копалин — вiд марганцю до нафти. З робочою силою теж усе було гаразд: мiсцевi мешканцi вдалися сумирними, працьовитими i зовсiм непiдприємливими. Проте й волелюбними. Недарма столицю країни з промовистою назвою Лiбревiль (французькою — Мiсто Свободи) заснували 1849 року не бiлошкiрi зайди, а колишнi невiльники з рабовласницького судна.

Iз 1903 по 1960-й Габон був колонiєю Францiї. Французька мова й дотепер залишається державною. Втiм, у центральноафриканських умовах, коли ледь не кожне плем’я користується окремою говiркою, цей факт, безперечно, не можна вважати дискримiнацiєю титульної нацiї: її тут, на вiдмiну вiд України, просто не iснує.

Демографiчна карта Габону справдi вельми строката, хоча його населення — найменш чисельне на континентi (за рiзними оцiнками, воно становить вiд 800 тисяч до 1,5 мiльйона). У центрi й на пiвночi країни мешкають народи мовної сiм’ї банту. На пiвденному сходi живуть конголезцi, котрих пересiчний європеєць навряд чи вiдрiзнить вiд столичних мешканцiв. Чого не скажеш про хлопчикiв-мiзинчикiв, цебто лiсових пiгмеїв. Вони тут цiлком справжнi й дуже незалежнi. До речi, пiгмеї та iншi "дикi" племена солiдарнi з героями вiдомого мультику про козеня, яке вмiло рахувати, чим пояснюються розбiжностi у пiдрахунках "людського ресурсу" країни.

Щонайменше половина усiх габонцiв сповiдують християнство, але добропоряднi мiсцевi католики зазвичай зберiгають вiдданiсть стародавнiм язичницьким традицiям. Навiть поважнi державнi чиновники часто-густо волiють лiкуватися не у дипломованих медикiв, а в автентичних чаклунiв.

Коли йдеш вулицями Лiбревiля чи Порт-Жантiля (другого за розмiрами габонського мiста), навiть не вiриться, що знаходишся в серцi екваторiальної Африки. Ультрасучаснi будiвлi банкiв i готелiв, шикарнi магазини з привiтною назвою "Мболо!" ("Здоровенькi були!"), армади дорогезних авто начебто вирвали у незайманого лiсу клаптик землi та поставили його в один ряд iз провiдними столицями свiту. Лише млоснi запахи й очманiлi тропiчнi метелики нагадують про справжнi координати мiста.

Перехiдною зоною до "краю диких мавп" можна вважати лiбревiльський ринок. Гори ананасiв, манго, бататiв i геть незнайомих плодiв мiсцевої флори ваблять незвiданими спокусами. Не вiдстає i фауна. Веселий м’ясник запевняє, що сьогоднi ви неодмiнно маєте скуштувати черепаховий супчик: "Дивiться — вона (тобто бiдолашна Тортила) зовсiм жива!". Не встигнувши зосередитися на черепасi, буквально тонеш у закликах iнших торгiвцiв. Чого лишень вони не пропонують! Тут i газелi, й маленькi змiйки, i величезнi буйволи — на будь-який смак i апетит. I навiть цiлий крокодил iз проломленим черепом. Очевидно, iншого способу "заспокоїти" цю тварюку не було. Звiсно, усе це активно купується, а дещо тут-таки й готується. Смакота!

Але час покинути гамiрне мiсто й розчинитись у фантастичнiй природi. Вона якраз i є найголовнiшою принадою Габону. Адже три чвертi його територiї нагадують справжнiсiнький Едем у всiй його незайманiй красi. Особливо там, де створено нацiональнi парки й заповiдники iз розвиненою туристичною iнфраструктурою. А на них припадає 11 вiдсоткiв площi країни!

Мабуть, найгарнiший шмат Габону займає нацiональний резерват "Лоуп", заснований у 1982 роцi. Тут є все: високотравнi савани та вологi екваторiальнi лiси, гранiтнi плато i широкi розливи водоймищ. На вiдмiну вiд людей, тварини у парку пiдлягають суворому облiку. Вiдтак вам безапеляцiйно повiдомлять, що в "Лоупi" мешкає десь iз 4500 лiсових слонiв, 2500 горил, 2000 шимпанзе, 50000 мандрилiв (такi синьоносi мавпи) i 1000 леопардiв. А ще понад 400 видiв птахiв i безлiч дрiбнiшої живностi, яка кувiкає, квокче, щебече, верещить та пiдвиває. Концерт у джунглях вiдбувається у режимi нон-стоп i абсолютно безкоштовно!

"Наслiдили" в парку й сапiєнси. Наприкiнцi першого столiття нашої ери якiсь художники добряче повправлялись у розписуваннi й так мальовничих скель, що нависають над долиною рiчки Огове. Сюди, через стрiмкi потоки, туристiв доправляють гарними човнами або мiсцевими каное. Звiсно, не обiйшовся резерват i без чудового готелю. Затишнi бунгало оточенi райським садом iз приватними терасами та iндивiдуальними басейнами. Залишається додати, що джунглi непогано видно й без вiдриву вiд цивiлiзацiї... Втiм, для особливо невгамовних недалеко вiд готелю влаштовано лiсовий табiр "Мiконго", бiля якого крутяться мало не всi примати Габону, в тому числi рiдкiснi чорнi колобуси та сонцехвостi мавпи. Не злiчити заповiдникiв i нацiональних паркiв Габону. Проте в кожному знайдеться родзинка: каскад водоспадiв, загадковi печери, заростi орхiдей та iнших, iнодi не зовсiм безпечних рослинок... Стосовно останнiх мiсцевi шамани кажуть, що лiпше сто разiв побачити, нiж раз понюхати. Їм виднiше, адже деякi квiточки здатнi викликати "духiв предкiв"...

Та не лiсом єдиним живе Габон. Щороку, з липня по вересень, бiля тутешнього узбережжя в Нацiональному морському парку "Маюмба" вiдбувається грандiозний балет. У ролi примадонн виступають сорокатоннi горбатi кити, тодi як кордебалет становлять дельфiни. Велетнi прибувають сюди з далекої Антарктики — звiсно, не лише на втiху туристам, а й з метою створення сiм’ї. Вiдтак i намагаються не лише на iнших подивитися, а й себе показати. Тобто грають у свою китову гру "Влаштуй цунамi" та елегантсько вистрiлюють фонтанами у писок партнера. Обрамлює картину зелена стрiчечка мангрових заростей, у яких теж вирує життя. У берегових лагунах та гирлi Огове мешкають рiдкiснi ламантини, "родичi" мiфiчних сирен. А пляжi "Маюмби" облюбували ще однi дивовижнi iстоти — найбiльшi у свiтi шкiрястi черепахи. Тут вони вiдкладають яйця, бiльше схожi на тенiснi м’ячики, нiж на знаряддя "помаранчевої революцiї"...

I все ж чи не найпопулярнiшою емблемою країни є не ссавець чи плазун, а птах — папуга сiрий жако, неперевершений балакун. Це про нього, уродженця Габону, Олександр Вертинський склав свою сумну пiсеньку "Папуга Флобер". Цей песимiстично налаштований тезко славетного письменника тiльки й знав, що повторював французькою: "Жаме, жаме..." — "Нiколи, нiколи"... На вiдмiну вiд нього, мiсцевi жако нiколи не кажуть "нiколи". Бо знають: у сучасному свiтi казки здiйснюються значно частiше, нiж за часiв Вертинського. Та й скiльки там лету вiд Києва до Лiбревiля — якихось десять годин...

Автор: Андрій Пирогів
Видалити Відміна
Забанити Відміна