Закрити
Прогулянка по Ужгороду
12 Серпня 2008, 00:00 , Переглядів: 3483
FacebookTwitterLivejournal
Прогулянка по Ужгороду Ужгород

Місто Ужгород. Прекрасне невеличке містечко у Центральній Європі радує нас своїми архітектурними стилями, екзотичною флорою та оригінальними пам’ятниками.

Одним з найдавніших пам’ятників міста є Ужгородський замок – найстаріша з усіх фортець Закарпаття. В ХІ-ХІІ ст. тут будується кам'яна кріпость. У 1290 році Ендре ІІІ подарував фортецю своєму канцлеру Аба Омодею. В 1322р. замок був переданий італійському графу Філіпу Другету.

Рід Другетів володів замком із 1322 по 1691рік. В 1691 році новим власником замку став Міклош Берчені. Під час визвольної війни замок був взятий повстанцями. Після 1711 року замок був перетворений у церковну гімназію.

Біля замку розкинулося "село", що представляє собою все Закарпаття у мініатюрі.

Це - Закарпатський музей народної архітектури і побуту, який був збудований одним з перших в Україні у 1970 році в місцині, яка називається "Відьмина яма". Це і не дивно, адже раніше тут спалювали тих, кого звинувачували у чаклунстві. Музей має основний корпус із двома виставковими залами, конференц-залом, фондосховищем із двох десятків садиб. На площі 5,5 гектара, в оточенні декоративних і фруктових дерев розташовано селянські хати, млин, кузня, пасіка.

Тут же, як експонат, стоїть Шелестівська церква Архангела Михаїла 1777 року. У 1927 році вона була придбана у греко-католиків села Шелестово мукачівськими православними і перевезена до Мукачева. А у 1974 році її перевезли до музею.

Церква триверха, рублена з товстих дубових брусів, скріплених за допомогою замків "ластівчин хвіст". Церква має три приміщення: притвор - нава - вівтар. Над бабинцем споруджено дзвіницю висотою 22 метри. Над притвором і навою теж височіють менші вежі у вигляді ступінчастих наметів, що нагадують японські пагоди. Із трьох боків церкву опоясує відкрита дерев'яна галерея.

Біля церкви - надгробок загадкового емігранта Костянтина Матезонського, що заснував в Ужгороді у 1833 році перший у тодішній Австро-Угорщині багатоголосий хор "Гармонія".

Але нам час повернутися на першу, відому з грамот, ужгородську вулицю - Капітульну, де мешкали лише представники аристократії і куди простим людям було заборонено заходити.

Тож давайте відчуємо себе хоч трішечки панами. Назва вулиці походить від того, що тут здавна знаходилося єпархіальне управління - капітула. Спускаючись по Капітульній від замку, справа бачимо старовинний будинок з латинським написом "Орфанеум". Це - колишній гуртожиток вчительської семінарії. Зразу за ним - провулок Замкові Сходи, який веде униз із Замкової гори до автобусної станції.

Головна ж споруда Капітульної вулиці - Хресто-Воздвиженський кафедральний собор греко-католицької єпархії. Парафіяльний будинок греко-католицького приходу з'явився в Ужгороді ще у 1575 році, невдовзі по Брестській унії.

Першу уніатську церкву збудовано у 1678 році у районі нинішніх вул. Лучкая і пров. Підгірного. Нинішній же Кафедральний собор був збудований як римо-католицький.

16 липня 1640 року тодішній володар Ужгорода граф Ян Другет видав дарчу грамоту єзуїтам на велику ділянку Замкової гори. На ній єзуїти при підтримці графа почали споруджувати свою колегію-школу (нинішня бібліотека УжНУ) і костьол. Завершила будівництво вже вдова Другета Анна Якушич у 1646 році.

У 1775 році імператриця Марія-Терезія передала цей храм і прилеглу до нього резиденцію у володіння греко-католицькій єпархії. У 16 лютого 1949 року радянська влада конфіскувала собор, згодом його передано православній конфесії. 1991 року храм повернуто греко-католицькій громаді. Під собором знаходиться крипта з похованнями єпископів. У 1997 році всередині собору біля входу встановлено меморіальні таблиці роботи Михайла Беленя, присвячені пам'яті двох єпископів: справа - Андрієві Бачинському, зліва - Теодорові Ромжі, вбитому енкаведистами у 1947 році. А 2001 року Папа Римський під час свого візиту в Україну беатифікував Теодора Ромжу.

Із вулиці Капітульної ми спускаємося на вулицю Волошина. Вона одна із найстаріших вулиць міста. У XVII столітті звалася Соляна, потім - Велика, бо була найдовшою у місті. А згодом носила ім'я Ференца Ракоці.

Тут знаходиться римо-католицький храм св.Георгія. Він має тривалу передісторію. 
Найперша згадка про католицьку церкву в Ужгороді датується 1332 роком. Згідно з угорською хронікою Саларді, цей костьол стояв на подвір'ї замку. Саме у ньому 1646 року відбулося прийняття Ужгородської унії. У 1681 році ужгородські католики написали відчайдушну скаргу в столицю про своє скрутне становище. 1669 року було закладено фундамент нового храму по вул. Ракоці.

У 1695 році новий власник міста Микола Берчені врятував громаду від повного занепаду, повернувши відібране у неї майно. У 1766 році церкву на вулиці Ракоці у зв'язку з її аварійним станом було розібрано. Нинішній же храм було закладено 23 квітня 1762 року місцевим католицьким архидияконом Емеріхом Хорватом.

Аби отримати кошти на будівництво, архидиякон попросив дозволу від егерського єпископа на відкриття фамільного склепу Другетів. Проте там було знайдено лише один перстень. Тому будівництво велося в основному за рахунок казни та графа Антона Грашалковича. Внутрішні розписи здійснив у 1763 році Янош Лукач. Церква будувалася у стилі барокко - під старовину, під зразки першої половини ХVII століття. Важкий фасад завершується дзвіницею із великим латинським хрестом. Храм розрахований на 650 місць. 

Для його утримання було виділено значну ділянку орної землі і чотири винниці в Ужгороді і Горянах. 1767 року вдова Федора Гіляні залишила у спадок парафії свій маєток у селі Середнє, а 1770 року ужгородка Варвара Марцібані подарувала храмові винницю у Дравцях. У 1859 році ужгородський благочинний Олександр Гусар оновив і огородив храм. Заново він був відреставрований у 1998 році. Зараз проповідь там читається угорською і словацькою мовами.

Від вулиці Волошина можна через Пасаж вийти на Театральну площу. Це найбільш видовищна площа міста.

Ще в сімдесяті роки центром площі служив фонтан. Але після серйозної поломки, коли він бив у небо гейзером цілу добу, водограй було демонтовано. На місці колишньої міської Дошки пошани тепер естрада, на якій постійно відбуваються концерти та караоке. Свою назву площа отримала від театру, відкритого 7 липня 1920 року прем'єрою "Наталки-Полтавки". Офіційне відкриття відбулося 3 січня 1921 року. У липні 1921 року очолити театр запросили видатного українського режисера Миколу Садовського.

Неподалік лялькового театру можемо побачити колишню споруду однієї з найбільших у Європі ортодоксальних синагог, збудовану в 1904 році у псевдомавританському стилі. ЇЇ зовнішні стіни оздоблені клінкерною цеглою та червоними керамічними плитами. Портал вікон оброблений штучним червоним мармуром, арки всередині будови виготовлені з білого мармуру. До речі, всередині знаходиться один з найкращих в Україні орган з трьома клавіатурами та 2250 трубами. Сьогодні тут розташована обласна філармонія.

Від невеликих сходів, що ведуть з площі Театральної, починається Набережна незалежності – найкрасивіша у місті. До війни вона носила ім’я художника Гната Рошковича, після – Ленінградська. Один з перших будинків тут – кафе “Над Ужем” з численними підземними залами. Біля кафе – окраса Ужгорода – трьохсотлітній ясен. За ним – загальноосвітня школа №1 ім Т.Г.Шевченка, побудована у 1912 році як угорська гімназія для хлопчиків.

Уздовж набережної тягнеться найдовша липова алея у Європі (загальна довжина 2,2 км).

У мікрорайоні Горяни знаходиться одна з найстаріших будов на Закарпатті. Це – Горянська церква-ротонда Св.Анни, з готичною прибудовою церкви Св.Миколая. В архітектурі ротонди у Горянах проявляється пізньоантична (візантійська) будівельна традиція.

Горянська ротонда в плані шестикутна, але цей шестикутник настільки згладжений, що майже всі дослідники зображали план фундаменту згладженим, тобто круглим. В товщу стіни врізані шість напівкруглих у плані ніш-конх, склепіння яких з'єднано між собою і будівничі сміливо поставили на них шестикутний тамбур, пробитий шістьма готичними вікнами. Форма їх була завершена пізніше, про що свідчить підведене вікно з плоским завершенням, яке зберегло первинну форму. Стіни також покриті розписами, що відносяться до ХІV ст., очевидно, що попередні фрески були пошкоджені. Майстерність художників, що розписали ніші-конхи ротонди, опирається на досвід італійської школи проторенесансу – Джотто.

В давній Словаччині працювали бродячі групи італійських художників, про що свідчить стилістична спорідненість багатьох церков Чехії та Словаччини, у розписах фресок, з ротондою у Горянах. Євангелічні сцени, зображені на стінах, ідуть двома смугами одна за одною вільно охоплюючи конхи ротонди не розрушаючи при цьому враження цілісності інтер'єру.

Головні сюжети розписів - "Благовіщення", "Різдво Христове", "Дари волхвів", "Втеча в Єгипет", "Страсті", "Воскресіння". У центрі цих сцен завжди виступає жінка – молода наречена, щаслива мати, мати-страдалиця.

Видалити Відміна
Забанити Відміна