Закрити
Новоград-Волинський
13 Серпня 2008, 00:00 , Переглядів: 7149
FacebookTwitterLivejournal
Новоград-Волинський Новоград-Волинський

На Житомирщині туристи взагалі не надто часті. А ті що є, зазвичай згадують про місця, пов’язані з життям Бальзака та Евеліни Ганської – Бердичів та Овруч. Між тим, на карті області є об’єкти не менш цікаві. Як от Новоград-Волинський, або, як за стариною воліють називати своє місто його мешканці - Звягель.

Скільки років місту насправді, не знає ніхто. Зазвичай називають цифру „750", але це відлік часу з 1257 року, коли Звягель - західний форпост Київського князівства - ущент спалив за непокору Данило Галицький. Але ж, вочевидь, на той момент Звягель вже був великим та сильним містом, інакше б він князеві не заважав!

Кажучи про місто, спершу, зазвичай, згадують природу: просто через центр міста тече ріка Случ із живописними скелястими берегами. Є тут і замок, звели його 1507 року для князя Костянтина Острозького, батька відомого просвітителя князя Василя.

Під час визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького Звягель став полковим містом, тут було сформовано славний Звягельський полк під проводом колишнього кушніра Михайла Тиші. Місто кілька разів переходило з рук у руки, через що у 1648 – 1651 роках козаками було зруйновано частину міських укріплень і спалено костьол.

Наступна велика пожежа сталася 1775 року. Тоді Звягель позбувся третини будинків. Місто перейменували на Новоград-Волинський 5 липня 1795 року, під час адміністративної реформи Катерини ІІ. Мабуть, вирішили що стара назва міста не відповідає статусу центру Волинської губернії. Втім, за браком відповідних приміщень для розміщення губернських служб та коштів на їх будівництво місто так і залишилось повітовим.

Є відомості про перебування у місті Михайла Кутузова, героїв війни 1812 року Дениса Давидова та декабриста, князя Сергія Волконського. Тут зберегли та охоче показують невеликий (на ті роки) будинок, де жила родина Косачів з 1870 по 1873 рік. Тут народилася велика поетеса Леся Українка. Тепер це літературно-меморіальний музей. Ще один – у колишній садибі панів Завадських, який родина Косачів орендувала пізніше.

У місті народилося троє видатних людей з новітньої історії України: колишній голова Верховної Ради Володимир Литвин, колишній міністр закордонних справ Борис Тарасюк та відомий режисер концертів та святкових вистав, Народний артист України Борис Шарварко.

Але найцікавіші сторінки історії Новоград-Волинського пов’язані з німцями та більшовиками. Наявні факти показують, що нема в історії лише чорної та білої фарби. Інколи ті, кого прийнято вважати "поганими" та "добрими", міняються місцями.

Під Звягелем ще за часів Катерини ІІ та за її сприяння з’явилися німецькі колонії. Частина німців осіла у самому місті. Завдяки підприємливості та працьовитості вони відігравали активну роль у економічному житті міста.

Під час Першої світової війни місто стало прифронтовим, що спричинило масове примусове виселення німецьких колоністів з міста та околиць. Усього таких виселень було кілька, останнє – перед Великою Вітчизняною. Тим не менш, у місті і досі мешкають люди з німецькими коренями.

Але зауважимо, що німецька окупація під час Першої світової принесла місту користь. Про комунальні незручності у місті перед війною багато говорилося і у дописах місцевих газет, і в офіційних документах, але справа не рухалася. Тільки з приходом німців багато вулиць було електрифіковано за допомогою ними ж збудованої електростанції, на будинках уперше з’явилися таблички з номерами і було вимощено дорогу від залізничної станції до центральної частини міста.

Натомість під час Громадянської війни 1919-го року Новоград-Волинський було піддано нищівному обстрілу запалювальними снарядами з боку Червоної Армії. Пожежа була катастрофічною: протягом кількох годин згоріло більш як 1000 будинків, у тому числі стародавня ратуша та храми. З 23 тисяч жителів лишилося тільки 13. До попередньої кількості мешканців місто повернулося лише 1939 року.

За радянської влади, аж до 1939-го року, Звягіль був прикордонним містом: за ним вже починалася Польща. З цієї причини там побудували низку потужних оборонних споруд, підземних казематів та тунелів – так звану „Лінію Сталіна". При цьому було по-варварському знищено кілька стародавніх цвинтарів (могильні плити були улюбленим „будівельним матеріалом").
Загалом будувати лінію укріплень у самому місці було фактично злочином: у разі, якби оборона тривала довго, Новоград-Волинський було б знищено німецьким вогнем та авіацією. Мирні мешканці опинилися у заручниках сталінського командування.

Але найцікавіша з точки зору "добрих" та "поганих" історія Новоград-Волинського пивзаводу. Заснували його два чехи - Антон Балон і Іван Сікора. Споруджував завод і встановлював обладнання німець Олександр Вольф. Першу продукцію – пиво, варене за старобаварською та мюнхенською технологіями, - завод дав 1908 року.

Після жовтневого перевороту завод було конфісковано більшовиками, але нові „господарі" не змогли дати з ним раду і він практично зупинився. За часів НЕП-у 1922 року його віддали "в оренду" тим, хто його збудував на власні кошти – Балону, Вольфу та Сікорі. Вони відновили підприємство і почали нарощувати виробництво.

Але 1928 року більшовицький окружний виконком постановив перевести всі пивзаводи у державну власність і з незрозумілих причин вирішив залишити з них лише два – Житомирський та Радомишльський, решту закрити. Завод не працював майже 14 років, устаткування псувалося та розкрадалося, а решту підірвали червоноармійці 1941 року під час відступу...

Тоді постає питання: хто ж запустив завод? Так, саме німці. Вочевидь, вони не могли витримати видовища пивзаводу, який не працює, тоді як німецька душа вимагає пива... Новий головний інженер, німець Кріхайс разом із пивоваром Гансом, прізвище якого не збереглося, налагодив те устаткування, що залишилося, решту завезли з Німеччини і 1942 року завод знову дав продукцію.

Оскільки уся пивна продукція йшла на фронт, німецька адміністрація прирівняла завод до стратегічних підприємств. У голодні повоєнні роки новоград-волинські пивовари згадували, як за німців діставали посилений пайок, зарплату у марках, а кожний вихідний – безкоштовне пиво. І ще один цікавий штрих: відступаючи, німці не зачепили завод і навіть лишили вісім чанів пива.

Закривати завод утретє комуністи вже не стали. Тепер ВАТ „Новоград-Волинський пивоварний завод" – одне з кращих підприємств міста, виробляє 12 сортів пива: "Пернач", "Гвардійське", "Святкове", "Козацькі забави", "Троїцьке", "Жигулівське", "Поліське", "Древній Звягель", "Звягельське оригінальне" тощо.

Втім, годі шукати його у Києві: новоград-волинське пиво варять за класичною технологією, без пастеризації („живе"), тому термін його зберігання досить нетривалий і вся продукція заводу розходиться у межах Житомирщини. Зауважимо, що це європейська модель пивоваріння: у країнах ЄС середні та малі заводи, що обслуговують певний регіон, посідають близько 70% пивного ринку.

Німці захопили місто блискавично, через що воно дістало порівняно мало пошкоджень. Набагато більше їх виявилося під час наступу Червоної Армії. Втім, жодні події війни не завдали місту такої шкоди, як післявоєнна „модернізація". У центрі міста було знесено багато старовинних будинків, що мали історичну та архітектурну цінність. Їхнє місце заступили безликі „багатоповерхівки".

Як колись виглядав Новоград-Волинський, можна довідатися хіба зі старовинних малюнків та листівок. З матеріальних пам’яток історії лишилося тільки два будинки–музеї родини Косачів та залишки фортеці. Це, мабуть, одна з основних причин, чому Новоград-Волинський не став туристичною Меккою України. А шкода. Тим, хто історію знає лише з радянських підручників, було б дуже повчально послухати місцеві розповіді про наведені та подібні їм факти.

Видалити Відміна
Забанити Відміна