Закрити
Народне мистецтво України
19 Червня 2008, 00:00 , Переглядів: 22177
FacebookTwitterLivejournal
Народне мистецтво України Фото: http://hostishko.com Народне мистецтво України

Українські умільці прославились в усьому світі як видатні майстри народної вишивки, художнього розпису, інкрустації по дереву – кращі надбання національної культури, що виплекані протягом століть українським народом.

Маршрут1. НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ'Я:

Київ – Богуслав – Васильків – Баришівка – Бровари – Чернігів – Дігтярі – Прилуки – Кролевець – Полтава – Опішня – Решетилівка – Петриківка – Київ;

Маршрут 2. НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ:

Львів – Стрий – Воловець – Свалява – Іршава – Іза – Вишкове – Біла Церква – Рахів – Ясіня – Яремча – Космач – Коломия – Косів – Вижниця – Вашківці – Лужани – Чернівці

З найдавніших часів українці займалися різноманітними ремеслами і промислами.

Одним з найбільш розвинених видів цієї діяльності стала обробка дерева у вигляді теслярства, столярства, бондарства, стельмаства, гребінництва, плетіння, ложкарства. Кушніри та шевці шиють кожухи й кожушанки, свити, взуття та ін. Діяло багато центрів гончарства – обробки глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, цегли, кахлів та іншої кераміки. Горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, барильця, дитячі іграшки масово виробляються на Київщині та Черкащині – Дитинці, Васильків, Канів, Нові Петрівці, Моринці; на Полтавщині – Опішня, Хомутець; на Чернігівщині – Ічня, Городня, Короп, Ніжин; на Поділлі – Бубнівка, Бар; на Західній Україні – Косів, Коломия, Ужгород, Хуст, Ольхівка, Дубовинка; на Харківщині – Ізюм, Просяне; на Волині – Рокита, Дубровиця та ін.

Широкого розвитку набуло ковальство та золотарство (виготовлення сережок, перснів, каблучок, окладів для ікон).

Поширена вичинка шкіри, ткацтво, обробка вовни, ложкарство та гребінництво (виготовлення ложок, ополоників, мисок, тарілок та різноманітних дерев'яних гребінок і гребенів для прядіння та гребінців з рогу для використання як розчіски для волосся.

Накопичено багатовіковий досвід по виготовленню господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної еластичної сировини – плетіння.

В Україні працюють неперевершені майстри гутництва – виготовлення скла і виробів з нього.

Українські умільці прославились в усьому світі як видатні майстри народної вишивки, художнього розпису, інкрустації по дереву – кращі надбання національної культури, що виплекані протягом століть українським народом.

Маршрут. НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО СЕРЕДНЬОГО ПОДНІПРОВ'Я

Київ – Богуслав – Васильків – Баришівка – Бровари – Чернігів – Дігтярі – Прилуки – Кролевець – Полтава – Опішня – Решетилівка – Петриківка – Київ

м. Київ

Київська фабрика сувенірно-подарункових виробів. Асортимент продукції: коробочки з пресованої тирси, пудрениці тощо. Вироби покривають підлаковим розписом, виконаним олійними фарбами. З відходів шкіри виготовляють декоративно-ужиткові вироби, прикрашені витисненим мальованим і різьбленим орнаментом. Виробляють дерев'яні сувеніри, а також сувенірні металеві вироби, виконані технікою філіграні та фініфті.

Київський комбінат монументально-декоративного мистецтва. Виготовляє сувенірні вироби з м'якого каменю (овруцький шифер): статуетки, кулони, браслети. З кореня сосни плетуть коробочки та вази. Виробляють жіночі та дитячі сукні, прикрашені орнаментом, виконаним технікою вибілювання народними орнаментальними мотивами Київщини.

Київська область

Богуславська фабрика художніх виробів "Перемога". Виготовляє килимові та декоративні тканини і килими, налавники, скатертини, рушники, штори, покривала, серветки, доріжки, фартухи, наволочки тощо.

Васильківський майоліковий завод випускає вироби 70 найменувань: вази, миски, тарілки, кашпо, кераміку тощо.

У смт Баришівці розвинуто кустарництво. Виготовляють жіночі блузи, сукні, скатерті, вишиті хрестиком, гладдю, штапівкою, виколюванням, занизуванням, вирізуванням, а також постільну білизну, оздоблену ажурною вишивкою.

У с. Веселинівці майстри-кустарі тчуть килими.

Броварське виробниче меблеве об'єднання "Броваримеблі". Випускає кухонні меблі, прикрашені рослинним орнаментом, виконаним 02 юu1090 технікою глибокого друку. Зразки орнаментів розробляються в конструкторському бюро підприємства на основі народних розписів Київщини.

м. Чернігів

Чернігівська дослідно-експериментальна фабрика лозових виробів. В асортименті – гарнітури плетених меблів (столи, крісла, диванчики, дитячі крісла), корзини, декоративні вази, хлібниці, підставки, корзини для квітів тощо. Добре знання властивостей різних видів лози, досконале володіння технікою плетіння – важливі чинники художньої якості виробів, що гармонійно поєднують форму та декор, довготривалість і зручність у користуванні.

Чернігівська фабрика художніх виробів. Традиції вишивання Чернігівщини творчо розвиваються художниками та майстрами фабрики, що постійно працюють над розробкою нових орнаментально-композиційних рішень одягової та інтер'єрної вишивки. Вишивають жіночі та дитячі блузи, чоловічі сорочки, купони чоловічих і жіночих сорочок, рушники, скатерті, білизну, серветки, занавіски тощо. Використовується різноманітна техніка вишивання: гладь, зерновий вивід, настил, виколювання, хрестик та ін. Творчо розвиваються відомі чернігівські змережування "шеляжок", "шабак" тощо.

смт Дігтярі (Срібнянського району Чернігівської області)

Відомий в Україні центр художнього ткацтва, де здавна тчуть килими, рушники, плахтові тканини, скатерті, покривала, портьєри, занавіски, накидки на крісла та дивани, купони жіночих суконь, спідниці тощо. У селищі працює фабрика художніх виробів.

Різноманітні інтер'єрні та одягові тканини, що виробляються на фабриці, свідчать про досконалість дігтярівських майстрів у використанні різної техніки ткання: полотняного, узорного, перебірного, саржевого, килимового тощо. Ткалі розвивають багаті традиції класичних плахтових тканин, поєднуючи різні прийоми ткацької техніки для виготовлення однієї плахтової тканини. Це створює неповторність українського народного u1087 плахтового ткання. Досягненням фабрики є також розвиток художніх традицій килимарського мистецтва. Гребінковою технікою тчуть килими з рослинним орнаментом, що є своєрідним символом розквіту цього виду тканинного орнаменту.

м. Прилуки (Чернігівської області)

Фабрика художніх виробів. В асортименті – скатерті, серветки, рушники тощо. Художники та майстри постійно працюють над новими орнаментально-композиційними рішеннями ручної та машинної вишивок, удосконалюють і полегшують вишивання такою технікою, як двостороння гладь, стеблівка, хрестик з використанням різних швів.

м. Кролевець (Сумської області)

Відомий в Україні центр художнього ткацтва та вишивання. Кролевецькі рушники, скатерті, покривала, наволочки, сумки, фартухи здобули визнання далеко за межами України. Різноманітна техніка виконання: однобічний перебір з вибором, ремізно-човниковий, дрібноузорний, геометричний орнамент.

Полтавська область

Виробничо-художнє об'єднання "Полтавчанка". Історія розвитку вишивального промислу на Полтавщині нараховує кілька століть. Тут виготовляли чоловічі сорочки, жіночі блузи, скатерті, доріжки, рушники, прикрашені традиційним рослинним і геометричним орнаментом. Колорит створювався м'якими пастельними барвами. В оздобленні виробів широко застосовувалася техніка вишивання "білим по білому".

Виробничо-художнє об'єднання "Полтавчанка", створене в 1971 р., поєднало художні артілі Полтави, Опішні, Кременчука, Лубен, Нових Санжар, зберігаючи спеціалізацію філій. Так, в Опішні виготовляють чоловічі сорочки ручної вишивки, у Нових Санжарах – купони жіночих блуз, прикрашені ручною вишивкою, у Великих Сорочинцях – постільну білизну, в Кременчуці – вироби для дітей і постільну білизну, в Полтаві – чоловічі сорочки, блузи, сукні, халати, вироби для дітей. Характерними рисами вишивок Полтавщини є поєднання геометричного та рослинного орнаментів, ніжна кольорова гама голубих, вохристих, зеленуватих, сірих і білих тонів. Славляться полтавські вишивки з мережками, що виконуються різною технікою виколювання, вирізування та вишивання "білим по білому".

смт Опішня – давній центр гончарного промислу. Керамічні майстерні, засновані Полтавським губернським земством, діяли вже з кінця ХІХ ст. Вони збували свою продукцію на місцевих ринках і в сусідніх губерніях. У 1929 р. за ініціативою кустарів-одинаків Опішні та навколишніх сіл загальною кількістю близько 200 чоловік створюється кооперативно-промислова артіль "Художній керамік". У 1960 р. ця артіль реорганізується у завод з цією ж назвою. Тепер він – найбільше підприємство України по виготовленню художньої майоліки. Асортимент становлять три основні групи виробів. Найбільшу питому вагу має гончарний мальований посуд: баклаги, глечики, макітри, миски, горщики для квітів, куманці, барильця.

Посуд виготовляється на гончарному крузі та розписується ангобами, переважно рослинним орнаментом, технікою ріжкування та флендрування. Теплий колорит створюється коричневими, червоними та вохристими барвами.

Друга група виробів – ліпний посуд скульптурного характеру анімалістичної тематики. Основна форма виготовляється на гончарному крузі, пластично проробляється та з'єднується з окремими деталями.

Завдяки оригінальній художній виразності опішнянські вироби користуються попитом в Україні та за кордоном.

Третя група виробів – дрібна керамічна пластика: різноманітні анімалістичні іграшки за традиційними народними зразками.

смт Решетилівка – центр ручної вишивки. Історія розвитку організованого промислу в Решетилівці починається з 1905 р., коли губернське земство відкрило тут пункт для роботи селянок-надомниць і школу-майстерню. У 1960 р. решетилівська артіль реорганізовується у фабрику художніх виробів. Нині вона – одне з провідних килимарсько-ткацьких підприємств України. Тут виготовляють килими як з рослинним квітковим, так і з геометричним орнаментом. Орнаментальні квіткові килими з бордюрами – найхарактерніші вироби решетилівських майстрів. Їх композиції надзвичайно різноманітні: "квітучі дерева", "гірлянди", "галузки квітів" на світлому тлі. У ткацькому цеху на жакардових верстатах виготовляють скатерті та покривала з геометричним орнаментом. Цех ручної вишивки випускає традиційні полтавські жіночі блузи, купони, чоловічі сорочки, рушники. Машинна вишивка застосовується у виготовленні дитячого одягу та постільної білизни.

с. Петриківка (Царичанського району Дніпропетровської області)

Фабрика художніх виробів "Дружба" – випускає сувеніри, виготовлені з пресованої тирси, точені та довбані з липи, прикрашені традиційним місцевим розписом. Петриківські вироби відомі далеко за межами України.

Становленню, розвитку та сучасній популярності петриківський художній розпис завдячує творчості кількох поколінь талановитих майстрів. Уже у ХІХ ст. селяни Петриківки та околиць розмальовували пишними квітами хати, побутові речі: саки, скрині, дерев'яний посуд тощо. Класичні риси петриківського народного розпису набувають чіткої виразності в 30-і рр. ХХ ст. у творах майстрів старшого покоління Т. Я. Пати, Н. Ф. Білокінь, В. М. Вовка, сестер Павленко та ін. Їхні традиційні композиції з квіткових мотивів (гілка, букет, вінок, стрічка) в різних поворотах і площинах відзначалися барвистістю колориту, іноді з несподіваною грою переходів від червоного через зелений до жовтого тощо.

Властивістю сучасного петриківського художнього розпису є багатство орнаментальних мотивів, вишуканість, ефективні прийоми накладання мазків. Петриківці дбають про збереження та розвиток локальних традицій розпису, розширення асортименту та вдосконалення художньої якості виробів – декоративних тарілок, ваз, ложок, ополоників, кухонних і рибальських наборів тощо.

Експериментальний цех петриківського розпису. Засновано у 1970 р. у с. Петриківці з метою розробки нових видів художньої продукції та її малосерійного випуску.

В асортименті – точені з дерева та розписні вази, тарілки, салатниці, кухлі, набори для сипких продуктів, розписні пластмасові тарілки, металеві таці, фарфорові сервізи, фаянсові плитки тощо. Цех працює над розвитком і збагаченням традицій петриківського розпису та застосуванням його як декору на виробах з різних матеріалів. Художні твори підприємства демонструвалися на вітчизняних і міжнародних виставках у Канаді, Франції, Японії, Іспанії, Угорщині, Нідерландах, на Кіпрі.

Маршрут. НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ

Львів – Стрий – Воловець – Свалява – Іршава – Іза – Вишкове – Біла Церква – Рахів – Ясіня – Яремча – Космач – Коломия – Косів – Вижниця – Вашківці – Лужани – Чернівці

м. Львів

Місто багате мистецькими традиціями. Народне мистецтво репрезентують львівські музеї: музей етнографії та художнього промислу, народної архітектури та побуту, українського мистецтва.

м. Стрий (Львівської області)

Перші письмові згадки про Стрий датуються 1396 та 1398 рр. Наприкінці ХІV ст. він був уже значним економічним і адміністративним осередком. Згідно з королівським привілеєм 1431 р. Стрий одержав самоврядування за так званим Магдебурзьким правом.

У ХVІІ ст. виникли 4 братства та школи при них, що стали найважливішими осередками, центрами розповсюдження рукописної та друкованої книги. Збереглися гарно орнаментовані рукописи. У Стрию діяла майстерня перепису та художнього оформлення книг.Відоме ім'я художника ХVІ ст. Василя зі Стрия.

Нині у місті є музей художника та гравера Петра Обаля. Далеко за межами Стрия відоме ім'я талановитого різьбяра М. М. Бумби. Розвивається також і вишивка.

смт Воловець (Закарпатської області)

Це старовинне верховинське поселення. Воно виникло на важливому шляху, що вів з Русі до Угорщини. Перші письмові згадки про Воловець відносяться до ХV ст.

Нині Воловець – високогірне селище, що швидко зростає. Тут є картинна галерея закарпатських художників. Розвивається різьбярство по дереву.

м. Свалява (Закарпатської області)

Уперше згадується в документах ХІІ ст. Етимологія назви Свалява походить від слов'янського кореня "сіль" (золява, солява, сольва). Виникнення її відноситься до тих стародавніх часів, коли сіль з Мармароської жупи транспортувалася в сусідні краї.

Здавна тут виготовлялися вироби з глини та дерева.

У кінці ХІХ ст. розвиваються кустарні промисли, зокрема виробництво дерев'яних та плетених меблів.

Серед народних умільців різьбяр по дереву В. М. Асталош, самодіяльні художники І. Д. Бердар, І. І. Шустер, Ю. І. Зінич та ін. У місті є краєзнавчий музей.

У Сваляві Бистрій знаходиться дерев'яна церква ХVІІІ ст., визначна пам'ятка початкового етапу формування лемківських храмів.

смт Іршава (Закарпатської області)

Перша письмова згадка датується 1341 р. Навколо Іршави були споруджені оборонні фортеці. Залишки земляних валів збереглися й донині.

Нині при школі діє краєзнавчий музей. Розвивається виробництво гончарних виробів. З Іршавою пов'язані життя та творчість художників-пейзажистів Є. А. Ганнел, Є. В. Максим, М. Лесьо, вишивальниці Г. І. Фітас.

с. Іза (Хустського району Закарпатської області)

Перші письмові згадки про село відносяться до кінця ХІV ст. Здавна тут розвивається такий старовинний промисел, як кошикарство. У кінці ХІХ ст. кошикарський промисел набуває великого поширення. Крім звичайних кошиків, тут обплітали лозовим пруттям скляні пляшки, бутлі для виноградних районів Севлющини та Берегівщини. До цього промислу залучались і діти. Вони, головним чином, готували лозу та плели феделки – накривки на кошики.

У 20-30 рр. ХХ ст. в Ізі, крім кошикарського промислу, значного розвитку набули столярство, теслярство, домашнє виробництво тканин для одягу. Ізянські столяри були відомі далеко за межами села. Багато з них працювали в Хусті на меблевій фабриці.

Нині тут розвинені лозоплетіння та художня вишивка. У селі є картинна галерея.

с. Вишкове (Хустського району Закарпатської області)

Перші письмові згадки про Вишкове відносяться до 1271 р. Тут у 1281 р. була побудована земляна фортеця, головне призначення якої була охорона соляних копалень Мармароша та контроль за транспортуванням солі по Тисі.

У 1300-1350 рр. ця фортеця була центром Мармароського комітату. Згодом функції контролю шляхів і оборони соляних копален перейшли до фортеці м. Хуста.

У другій половині ХІІІ ст. у Вишковому було споруджено один з перших у Закарпатті кам'яних костелів. Вишківський костел є однією з відомих архітектурних пам'яток Закарпаття.

У 1329 р. Вишкове одержало право королівського (коронного) міста. Протягом ХVІ-ХVІІ ст. у селі поряд із землеробством розвивається ремесло, зокрема ковальство, швецтво, кравецтво, різництво, гончарство, броварство, майстрів золотих та срібних виробів, столярство, млинарство, лимарство. Розвиваються й такі промисли, як домашнє ткання полотна з льону та конопель.

Нині найбільш популярним промислом є виготовлення з обгорток кукурудзяних качанів красивих речей, що прикрашають житло, дають естетичну насолоду: різнокольорових кошиків, жіночих сумок, доріжок, іграшок тощо.

с. Біла Церква (Рахівського району Закарпатської області)

У письмових джерелах село вперше згадується у 1373 р. Назва походить від монастиря, що звали Білою Церквою. Руїни монастирських будівель збереглися і дотепер у східній околиці села, що ще й нині зветься "Монастирище". Довгий час село належало власникам Хустського замку.

Багато у селі народних умільців по виготовленню вовняних килимів, ковдр, в'язанню та вишиванню. Серед них килимниця М. Ю. Шіман, вишивальниця І. Д. Тіводар. В. І. Марина – майстер по виготовленню національного весільного вбрання, розпису стін житлових будинків у національному стилі.

м. Рахів (Закарпатської області)

перша документальна згадка датується 1447 р. Рахів тепер- один із центрів гірського туризму Закарпаття.

Рахівська меблева фабоика випускає художні меблі. Розвинені художні промисли: виготовлення виробів із шкіри, різьбярство по дереву.

смт Ясіня (Рахівського району Закарпатської області)

Перша документальна згадка датується 1555 р. У селищі збереглася Струківська церква XVI-XVIII ст., хрещата, одноверха, з маленькою дзвіничкою поруч. У храмі збереглися ікони більш раннього періоду, можливо XVI ст., серед них виділяється "Преображення". Типи на іконі зовсім народні, а дія відбувається на тлі реального карпатського ландшафту. Майстер ретельно намагався зобразити конкретне оточення, зокрема ландшафт, будови, одяг, дерева, квіти та трави тощо. До XVIII ст. належить і дерев’яна Плетовецька церква.

Храми Ясіні, як і храми Коломиї та Ворохти репрезентують гуцульську школу.

У місті існує картинна галерея. Розвиваються народні промисли: килимарство, вишивка, різьбярство по дереву. Вишивальниці нитками та бісером, ткалі ліжників, різьбяри по дереву працюють у стилі гуцульських народних традицій.

м. Яремча (Івано-Франківської області)

Яремча – одне з давніх гуцульських поселень в Україні і далеко за її межами відома художня продукція різьбярських, килимарських, керамічних та інших художньо-промислових колективів міста.

с. Космач (Косівського району Івано-Франківської області)

Космач – село, в побуті жителів якого збереглося багато елементів старовини.

У селі існує невеликий музей гуцульського мистецтва. Збереглася архітектурна пам’ятка – дерев’яна церковця XVIII ст.

Інтерес викликає космацький гуцульський одяг. Гуцульська "вберя" – справжнє торжество барв.

Космач – центр писанкарства. Писанка здавна була символом весни і сонця, усього радісного. Раніше вона була невід’ємним атрибутом свята Пасхи, а тепер – це один з видів народного мистецтва.

м. Коломия (Івано-Франківської області)

Літописна згадка про Коломию датується 1240 р. тривалий час Коломия лишалась важливим культурним осередком Прикарпаття. Тут працювали талановиті майстри, що створили шедеври мистецтва. І нині зберігається дерев’яна Благовіщенська церква і дзвіниця, збудовані у 1587 р. Церква Благовіщення належить до стародавніх гуцульських храмів. Пізніше, у XVIII ст. була перебудована. Але майстер дбайливо зберіг її первісний вигляд.
З усіх гуцульських храмів коломийський має найбільш присадкуваті пропорції. У народі його назвали "печеричкою" (грибом).

За думкою Г. Н. Логвина, "в українській архітектурі немає іншого такого храму, де ритм присадкуватих, пропорційних членувань був би приведений так послідовно і майстерно, де б розстеленість об’ємів по землі знайшла таке високохудожнє втілення….Той, хто будував храм, був справжнім художником, спроможним у малому втілити красу".

Чудові мистецькі вироби виходили з рук умільців-гончарів. Це свічники, ставники, глечики. Збереглися відомості про коломийських майстрів середини XVII ст. Петра Піскозуба, Івана Батистяка, Миколу Юркевича.

Великим культурним надбанням стали фольклорні твори – коломийки. Перші згадки про них належать до XVII ст.

У Коломиї народився відомий український композитор А. Й. Кос-Анатольський, автор опери "Заграва", широковідомої пісні на слова І. Франка "Ой, ти, дівчино, з горіха зерня".

У Коломиї знаходиться один з кращих в Україні музеїв народного мистецтва. В експозиції Коломийського державного музею народного мистецтва Гуцульщини представлено інкрустацію, випалювання по дереву, різьбу, мосяжництво, кераміку, художнє ткацтво, вишивання, килимарство, писанковий розпис, прикраси з бісеру. Тут експонуються твори майстрів минулого та сучасного.

м. Косів (Івано-Франківської області)

Перші письмові згадки про Косів датуються 1424 р.

У 20-30 рр. XX ст. Косів стає центром гуцульського ужиткового мистецтва. І тепер Косів вважається столицею мистецької Гуцульщини. У художньо-виробничих майстернях створюються чудові різьблені шкатулки, декоративні тарелі, топірці, різноманітні дерев’яні прикраси.

Від Юрія Шкрібляка, а особливо від його синів, починається ширше використання інкрустації. За цією технікою узори викладають із шматочків колірного чорного, жовтого, зеленого, червоного, білого дерева, які заглиблюють у поверхню оздоблюваної речі. Пізніше стали використовувати для інкрустації не тільки дерево, а й перламутр, різноколірний бісер, кольоровий метал, кручений дріт, каучук, металеві цвяшки. Гуцульська різьба має цілий ряд традиційних орнаментільних елементів, у кожного з них своя назва, кожен із них поєднується з іншими в певній закономірності.

Цікаві й твори давнього мистецтва гончарів. Продукція виробничо-художнього об’єднання "Гуцульщина" користується попитом як в Україні, так і за її межами.

У місті існує музей при технікумі народних промислів, де зібрано зразки різьби, художньої обробки металу, шкіри, випалювання, гончарства. Є також музей гуцульського мистецтва та побуту, музей гуцульської архітектури та побуту.

м. Вижниця (Чернівецької області)

найдавніша згадка про місто відноситься до XV ст. Вижниця здавна розвивалася як торгове поселення. У 1767 р. отримано право торгового містечка. На ярмарках у Вижниці продавали різні вироби, в тому числі і пов’язані з народними промислами.

Нині Вижницьке училище ужиткового мистецтва готує техніків-художників обробки дерева, моделювання одягу, конструювання промислових виробів побутового призначення з металу та пластмаси, ткацтва. Високохудожніми виробами прославила училище викладач О. О. Гасюк. Вишиті нею панно, рушники, скатерки, сорочки експонувались на багатьох виставках України і за її межами.

Славнозвістний буковинський різьбяр М. І. Гайдук – учень В. Шкібляка та В. Девдюка.

Відомими є багатофігурні композиції "Танець лісорубів" і "Трембітарі", а також мініатюрні скульптури "На полонину", "Млин" О. Гайдука із села Виженки; інкрустовані вироби (касетки, ракви та топірці, прикрашені різнокольоровим деревом, бісером, металом, перламутром) К. Товарницького; сувеніри майстра художнього випалювання М. Фірчука.

м. Вашківці (Вижницького району Чернівецької області)

Перша письмова згадка про Вашківці належить до 30-х рр. XV ст.

Уродженець міста – заслужений майстер народної творчості України, художник-орнаменталіст Г. О. Гарас. Усе своє життя він присвятив збиранню барвистих народних орнаментів та вишивок. Близько 2500 зразків орнаменту створив сам Гарас. Його твори експонувались на багатьох виставках і здобули високу оцінку як у нашій країні, так і за її межами.

смт Лужани (Кіцманського району Чернівецької області)

Уперше згадується у 1453 р., коли його купив молдавський боярин Федір Вітольт і спорудив тут кам’яний Успенський храм, найстаріший з уцілілих на Буковині. Фрески, написані водночас з побудовою храму, є дорогоцінною пам’яткою буковинського малярства XV ст. Вони свідчать про високий рівень культури майстрів, їх вірність традиціям українського монументального живопису.

м. Чернівці

Стародавній літописний Черн, попередник сучасного міста Чернівці, виник на давньому важливому торговому шляху, що з’єднував землі басейну Дунаю та Балкан з галицько-волинськими та подніпровськими землями, а також з Волиню та Угорщиною. Під час монголо-татарської навали Черн було зруйновано. Місто з сучасною назвою відродилося на протилежному березі Прута. Забудова міста відноситься до XIX – початку XX ст. і виконана у стилі віденської еклектичної архітектури в її провінційному варіанті. Але дивовижне розташування міста на високих пагорбах з масою зелені, садів, парків роблять місто дуже мальовничим.

Найбільший інтерес у Чернівцях являють пам’ятки дерев’яного народного зодчества – церкви Св. Миколая, Успенія, Вознесіння, а також кам’яний храм Різдва Богородиці у передмісті Горечі. Цікавим зразком архітектури модерну другої половини XIX ст. є колишня резинція митрополита.

Дерев’яні храми Чернівців представляють типи буковинської школи дерев’яного зодчества.

Сама древня з них церква – Св. Миколая, збудована у 1607 р., перебудована в XVIII ст.

Жодному типу храмів не притаманна, за думкою .Г. Н. Логвина, такою мірою привітність і ліризм, як буковинським церквам.

Серед найбільш розвинених видів декоративного мистецтва Чернівців – різьбярство по дереву. Відомий рязьбяр, заслужений майстер народної творчості України Т. Герцюк – продовжувач традицій гуцульського різьбярства на Буковині.

Розвивається і тематична скульптурна різьба по дереву.

Значне місце в розвитку народного мистецтва належить Чернівецькій фабриці художніх виробів ім. Ю. Федьковича. Кращі роботи вишивальниці В. Г. Леки експонувались на багатьох радянських та міжнародних виставках.

Розвивається килимарство. Гобелени З. Давиденко за технікою близькі до полтавських квіткових килимів. Гобелени майстра народної творчості України О. Француз дають надзвичайні зразки рельєфного ткацтва з використанням петельної техніки.

Є в Чернівцях і майстри художньої обробки шкіри, металу. З народних витоків вийшла і творчість Н. Косаревої, чиї шкіряні сумки нагадують аналогічні вироби гірських буковинців.

Народне мистецтво Буковини репрезентує і Чернівецький музей народної архітектури та побуту.

Видалити Відміна
Забанити Відміна