Закрити
В маєтку графа Воронцова
12 Червня 2008, 00:00 , Переглядів: 4178
FacebookTwitterLivejournal
В маєтку графа Воронцова Фото: ukraineplaces.com.ua В маєтку графа Воронцова

Алупка - це свята святих Південного берега Криму, це саме серце його. Уся принадність його краси, уся його дика разючість, уся розкіш фарб і форм, як у фокусі, зосереджена в Алупці

"Хто знає Алупку - той знає Південний берег Криму в його самих типових і самих дорогоцінних рисах" - саме такими рядками охарактеризував славнозвісний курорт відомий російський письменник, краєзнавець Євген Марков.

Дійсно, природа щедро обдарувала цей куточок кримської землі. Неповторна краса морського узбережжя, мальовничі обриси гір, рясна зелень, чисте й цілющий повітря створюють тут особливі умови для відпочинку.

Всю принадність колишньої Таврії здавна оцінили й російські вельможі. В різні роки їм належали майже всі найкращі палаци Криму. Навіть Микола ІІ, останній з російських царів, полюбляв милуватися морськими краєвидами кримської Лівадії.

Однак чи ненайбільшим власником південних земель України довгий час вважався генерал-губернатор Новоросійського краю Михайло Семенович Воронцов. Син російського посла в Англії, він здобув там блискуче домашнє виховання й освіту. В Росію повернувся в 19 років. Став учасником російсько-турецьких і антинаполеонівських війн. Виявив особисту хоробрість і відзначився в боях під Смоленськом і Бородіно. З 1815 по 1818 р. у чині генерал-лейтенанта командував російським окупаційним корпусом у Парижі. З 1823 р. став генерал-губернатором Новоросійського краю, а з 1844-го і Кавказу. За два роки до смерті Воронцов був визнаний гідним звання генерал-фельдмаршала.

Дотепер здається незрозумілим образливе ставлення до персони графа великого російського поета Олександра Пушкіна, який присвячував Воронцову образиливі рядки своїх епіграм: "Полу-герой, полу-невежда, к тому ж еще полу-подлец!…". Насправді Михайло Семенович був справжнім вельможею, високоосвічченим державним і військовим діячем, людиною честі і гідності. А ось до дружини Воронцова, графині Єлизавети Браніцької великий російський поет ставився набагато шанобливіше. Вважається, що саме вона стала прототипом Тетяни з його уславленого твору "Євгеній Онєгін".

На початку 19 століття до складу Новоросійського краю - з центром в Одесі - входили Херсонська, Екатеринославска й Таврійська губернії, тобто нинішній південь України, включаючи Крим. Володіння графа Воронцова нараховували майже дві тисячі десятин кримської землі. Йому належали земельні ділянки в Алупці, Масандрі, Гурзуфі, Ак-Мечеті, Коккозах, Ай-Даниле, на мисі Мартьян. Звісно ж отримавши такі прекрасні місця, граф не міг відмовитися від побудови тут своїх маєтків. Один із них він побудував в Одесі. Алупку ж обрав, як окрасу для своєї літньої резиденції. Саме алупкинському палацу довелось стати архітектурною реліквією сім'ї Воронцових. Вважається, що це була головна садиба графа, майоратна, така, що передавалась у спадок по чоловічій лінії.

Можливо, перебування в Англіїї дуже вплинуло на смаки графа, бо для проектування палацу був обраний саме анлійський архітектор Едуард Блор, який втім жодного разу не був в цій місцевості. За проектом Блора, кожен корпус Алупкинского палацу нагадує певну епоху в англійській архітектурі - від веж феодального замку XІ-XV століть з їхніми оборонними стінами до вишуканого будинку головного корпусу, побудованого в єлизаветинському стилі. Здається, що палац будувався не в XІ ст., а протягом багатьох сторіч.

Будівельну велич палацу створювали сотні кріпаків та вільнонайманих робітників - мулярів, різьбярів, ліпників, столярів. Вони вручну облаштовували стіни замку, використовуючи в оздобленні маєтку надтвердий камінь діабаз, вдвічі міцініший за граніт. Сіро-зелені блоки діабазу й вдало використаний рельєф місцевості, надали палацу природної величі та краси.

Зовні увесь палац нагадує міцну фортецю, північне крило якої має риси похмурого англійського абатства, південне (зі сторони моря) навпаки нагадує веселе, відкрите житло індійського раджі. Таким чином палацовий комплекс увібрав в себе найкращі риси західного та східного декору, став символом єднання двох різних культур.

Найгарнішим місцем палацу є незвичайна арка південного фасаду, що нагадує вхід в індо-мусульманську мечеть. Якоїсь величавої таємничості надає вигравуваний на ній напис арабською мовою: "Немає переможця, крім аллаха", котрий повторюється на стінах арки шість разів. Втім, це тільки елемент декору. За побажанням графа, біля південного фасаду головного корпусу були споруджені широкі кам'яні сходи, на яких встановлені мармурові леви, придбані в майстерні італійського скульптора Джовані Боннані. До речі, тільки один із них вважається шедевром архітектурного мистецтва, бо виконаний безпосередньо самим Боннані.

Цікавим є той факт, що кожен із подружжя Воронцових взяв на себе окремо визначені обов'язки по фінансуванню будівництва маєтку. Зокрема, за кошти графа була зведена зовнішня частина замку. Графиня займалась внутрішнім устаткуванням кімнат, зал, кабінетів.

Про смаки Єлизавети Воронцової (Браніцької) свідчать пишно облаштовані зали. Зокрема, парадний кабінет обставлений англійськими меблями, бронзовими скульптурами й оздоблений портретним живописом першої половини XІ століття. Живопис представляє військову галерею учасників Вітчизняної війни 1812 р. й фамільні портрети родини Воронцових.

Вишукано облаштована Ситцева кімната з чудовими живописом Щедріна, Чернецова, Айвазовского. Далі, Мала вітальня, або Китайський кабінет, вестибюль, Блакитна вітальня. Переходом із Блакитної вітальні в парадну їдальню служить Зимовий сад, в якому серед зелені знаходиться безліч декоративних мармурових скульптур.

В Парадній їдальні - найбільшій в палаці залі -в настінні рами вмонтовані чотири монументальних панно відомого французького художника Гюбера Робера. З полірованого діабазу виточені каміни, чудернацькі орнаментом прикрашені буфети, оригінальні канделябри, настінні бра. Справжні шедеври західноєвропейського живопису XV-XVІІІ століть знаходяться в більярдній.

Окрему увагу заслуговувала бібіотека Воронцова, яка свого часу була найбільшою у всій Росії. Вона нараховувала 25 тисяч книг; виданих на багатьох європейських мовах, з історії, географії, мистецтва, філософії, економіці, астрономії, мореплаванню, сільському господарству.

Після майже двадцятилітнього будівництва палацевий комплекс складався з декількох корпусів, що об'єдналися в єдиний архітектурний ансамбль, - центрального, столового, гостьового, бібліотечного та господарського будинків. Гостьовий корпус згодом одержав назву Шуваловського, тому що в правій його частині розташовувалися покої дочки Воронцова Софії Михайлівни, у заміжжі графині Шувалової.

Для окраси свого улюбленого маєтку граф вирішив заснувати навколо нього парк, який нині складає єдиний ансамбль з Воронцовським палацом. Керував розбивкою парку німецький садівник Карл Кебах. На площі 40 га він розбив композицію саду за принципом амфітеатру.

За побажанням графа Воронцова сюди звозилися екзотичні рослини з усіх куточків світу. Нині в парку нараховується понад двохсот видів дерев. Серед них пальми і лаври, кипариси і маслини, магнолія і платани, калина вічнозелена і найрідше південноамериканське дерево - араукарія.... Розбито парк у пейзажному стилі, що не спотворює, а доповнює природу, до якої немов і не торкалася рука людини. Все зроблено з умілим використанням скупчень кам'яних хаосів, гірських джерел, аборигенної рослинності.

Прибережне шосе поділяє парк на Верхній і Нижній. Верхній парк буквально насичений природними родзинками: суворими кам'яними хаосами і дзеркальними ставками, фрагментами природного південного лісу і різновидами прекрасних екзотичних дерев. Усі вони мають поетичні назви: Місячний камінь, Малий і Великий хаоси, Форельне, Дзеркальне і Лебедине озеро, Платанової, Сонячної, Контрастної, Каштанової галявини.

Нижній парк насаджений у стилі італійських садів епохи Відродження - "Фонтан зліз", що представляє собою варіант знаменитого Бахчисарайського фонтана, оспіваного Пушкіним, фонтан "Раковина", джерела "Котяче око ", "Чайний будиночок", скеля Айвазовского і, нарешті, тераса левів.

Три покоління родини Воронцовых володіли Алупкою аж до Жовтневої революції.

Сувора велич палацу збереглась і донині. Маючи статус музею, він є унікальною архітектурною пам'яткою Алупки й найграндіознішею будівлею всього південного узбережжя Кримського півострова. Дбайливо підтримується будівельна конструкція маєтку, доглядається пишний парк, де й тепер відчувається подих минулої епохи.

Видалити Відміна
Забанити Відміна