Закрити
Легенди Савур-Могили
19 Травня 2008, 00:00 , Переглядів: 12401
FacebookTwitterLivejournal
Легенди Савур-Могили Савур-Могила

Савур-Могила - одна з найвизначніших пам'яток історично-природного ландшафту Донеччини.

Однією з найвизначніших пам’яток історично-природного ландшафту Донеччини є курган Савур-Могила.

У своїй основі Савур-Могила це геологічний залишок одного з розмитих південно-західних відрогів Донецького кряжа. На топографічних картах його оцінка 277,9 метра. Вона знаходиться серед відносно вирівняних ділянок у басейні річок Кринка та Міус, - її видно здалеку завдяки значній висоті. 

Як співав про неї видатний український народний кобзар Остап Вересай: Саур-Могилу видно за три дні ходи.

Відповідно із самої висоти відкривається дуже широкий огляд. Ранком у ясну сонячну погоду іноді помітно, як на півдні блищить лінія обрію. Це Азовське море, що знаходиться по прямій за 90 км. 

Всі околиці Савур-Могили порізані численними балками і річечками, що є частиною розгалуженого басейну річки Міус. Сам Міус протікає неподалік на схід від висоти, хоча і закритий від неї пагорбами. 

Не дивно, що такий видатний ландшафтний об’єкт був пов’язаний з чималою кількістю історичних подій, що відбулися у сиву давнину і залишилися у людській пам’яті лише у вигляді легенд. 

Найдавніший час, який затримався у народній пам’яті, – це козацькі часи. З середини ХVI ст. подніпровські і приазовські степи, які були на той час татарськими, почали обживати запорозькі козаки. Заснувавши своє обійстя – Січ на нижньому Дніпрі, вони згодом все далі й далі просувалися углиб степу. 

Далеко від Січі по степовим річкам та балкам були розкидані невеличкі козацькі зимівники, де сіяли хліб, випасали коней і худобу, полювали на звіра, а на північному азовському узбережжі ловили рибу.
 

Та найперше берегли вони рідну землю від нападів кочовиків - татар і ногайців. Щоб якось запобігти несподіваним і частим нападам, козаки створили розгалужену систему сторожі, завдяки якій інформація про пересування татарських військових загонів швидко розносилася по степу і за лічені години з найвіддаленішого куточка доходила до Січі чи інших військових осередків запорожців. 

Для цього використовували, насамперед, кургани (в степу їх називали могилами), чому сприяли особливості їхнього топографічного розташування. Справа в тім, що в давні часи кургани споруджували на найвищих вододільних точках. Як правило, з вершини такого кургану обов’язково було видно подібний курган, що знаходиться на сусідньому вододілі. 

І природно, що цю ситуацію і використали запорожці при створенні мережі сторожових і сигнальних пунктів. Для цього на вершині кургану встановлювалася сторожа (вона була різною в залежності від висоти і розташування кургану), а при появі татар підпалювалася смола, гілки, хмиз – вогонь і дим, який при цьому піднімався, було видно здалеку. Вартові на іншому кургані-могилі, запримітивши дим, в свою чергу розпалювали багаття, і так далі по ланцюжку, аж до Січі. З часом за степовими могилами – козацькими постами закріпилися різні розповіді, перекази та легенди. 
 

Відповідна легенда існує і про Савур-Могилу:

“…Савур-Гора, яка самотньо височіє серед відносно рівного степу, використовувалася запорожцями для організації сторожі. Вартував на цій висоті відважний козак Савур (Савка). Він був грізним у бою. Його хоробрістю захоплювалися товариші. І по силі не було йому рівного. 

Тільки цього разу сталося так, що козаки пізно помітили ворога. Вони заметушились, але, на жаль, довго не могли запалити смолу. А коли нарешті пішов у небо густий чорний дим, то їх вже оточили вороги. 

Козаки на чолі із Савуром вступили в нерівний бій. Хоробрі воїни довго не підпускали чужинців до вишки. Лише тоді, коли побачили, що на сусідній висоті піднявся дим, стали відходити. Татари оточили Савура, але він продовжував відбиватися. Тоді ззаду накинули на нього аркан, стягли з коня і посікли шаблями. 

Загула земля, і там, де йшов бій, стала підніматися. На височині росла ще одна височина. То сама земля-ненька хотіла, щоб козаки в Січі швидше побачили цей нерівний бій і поспішили на допомогу. Пішла злива, засліпили татар блискавки, загуркотів страшний грім. Перелякалися нападники і почали тікати. 

Скоро козаки знайшли порубане тіло Савура. Поховали героя на цій височині і за своїм козацьким звичаєм шапками насипали на могилі великий курган. З цього часу ця височина і стала називатися Савур-Могилою”. 

Народна традиція досить часто пов’язувала кургани з діями розбійників. Зокрема, подібні легенди розповідали і про відомий Камбуров (Покровський) курган, що знаходився поблизу м. Маріуполь (тепер це центр міста): “Ходили слухи, что некогда курган этот служил разбойничьим притоном и что в нем спрятаны богатства самих разбойников”. Таке ж розповідали і про Ведмідь-Могилу, розташовану на території сучасного Волноваського району Донецької області. 

Та найбільше розповідей ходило про розбійницькі скарби, заховані у курганах. Побутувала така легенда й про Савур-Могилу. Легендарні скарби манили до себе шукачів. Не випадково В.М. Євсєєв у 1932 р. зафіксував численні грабіжницькі ями, якими було порито і саму Савур-Могилу, і кургани, що знаходилися неподалік від неї. 
 

Реальна історія Савур-Могили сягає значних глибин історії, оскільки природний пагорб увінчує курган – штучний насип, споруджений над похованнями за часів доби бронзи – середньовіччя. Як курган Савур-Могилу вперше описав у 1864 р. російський археолог І.Є. Забєлін, відомий як дослідник великих скіфських курганів у Подніпров’ї. Він зафіксував величезний насип діаметром  близько 150 та висотою близько 6 м. 

В наші дні визначити параметри кургану важко, оскільки він був значно пошкоджений під час спорудження меморіального комплексу. Під час будівництва у 1967 р. було частково поруйновано зрубне поховання у кам’яному ящику, яке потім дослідив Т.О. Шаповалов, і залишки якого до тепер збереглися поряд із спорудами меморіалу. Чи є це поховання єдиним, а чи тільки лиш впускним у верхню частину величезного насипу, могли б показати подальші археологічні дослідження, провести які фактично вже не можливо. На превеликий жаль, і в науці Савур-Могила залишиться тільки легендою.

Як дістатися: курган Савур-могила та меморіальний комплекс знаходяться в районі м. Сніжне Донецької області (9 км за містом). Саме місто Сніжне знаходиться на відстані 90 км від Донецька. 

Між містами діє автобусне сполученн - кожні 10-15 хвилин від залізничного та автобусного вокзалів відходять рейсові та маршрутні автобуси. Довідкова служба м. Сніжне: 8 (06256) 5-55-55.

Видалити Відміна
Забанити Відміна